7 фактів про символ Ужгорода – сакуру. - Мої файли - Каталог файлів - ДНЗ №2 НАШ РІДНИЙ САДОК
-
 
Субота
10.12.2016
09:50
Вітаю Вас Гість
RSS
 
ДНЗ №2   НАШ   РІДНИЙ   САДОК

Мій садочок - велика сім’я,
Друзів радісних сонячне коло.

Це куточок планети Земля,

Мальовнича природа навколо.
Головна Реєстрація Вхід
Меню сайту

Категорії розділу
Мої файли [108]

Пошук

МІНІ-ЧАТ

Чат для сайта - chatadelic.net

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 380

Форма входу

ГОДИННИК

Календар

ПОГОДА

КНОПКА САЙТУ

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Файли » Мої файли [ Додати матеріал ]

7 фактів про символ Ужгорода – сакуру.
15.02.2015, 15:19

7 фактів про символ Ужгорода – сакуру.

1. Сакура, або японська вишня, належить до роду Слива (Prunus) сімейства Розових (Rosaceae). Ці дерева, як правило, є декоративними та не дають плодів.

2. Сакура – типовий житель Гімалаїв і Східної Азії: Китаю, Кореї та Японії. Зустрічається більше 305 її різновидів. Багато видів було отримано штучно або прищеплено до попередніх сторіччя тому. Одним із найулюбленіших видів сакури єSomei Yoshino, чиї квіти фактично білосніжні, лише біля самого стебла пелюстки забарвлені в блідо-рожевий колір.

3. Ці дерева були завезені до Ужгорода з Відня у 1923 році. Чеська влада у той час активно розбудовувала Ужгород. Заболочений центр міста вирішили засадили саме сакурами, які чудово прижилися в такому своєрідному кліматі. За неофіційною версією, делегацію японців, що прямувала до австрійського імператора Франца Йосифа І, у Мукачеві обікрали та забрали рожеві дерева, які згодом висадили у місті.

4. Щороку в Ужгороді відбувається фестиваль Сакури. У цей час у місті проходить чимало флешмобів, фестивалів та ярмарків. Героєм та символом Ужгорода на час фесту стає Граф Сакура. Майже одночасно із сакурами зацвітають магнолії, а десь через тиждень поблизу Хуста зацвітає Долина нарцисів – тому кількість туристів на Закарпатті різко зростає.

5. У Японії цвіт сакур символізує хмари та є втіленням ідеї про «моно-но аваре», тобто сумної чарівності речей. Свято квітучої сакури – один з найдавніших обрядів японців. Милування квітами в країні сонця, що сходить, носить назву «Ханамі».

6. Найбільша концентрація сакур в Ужгороді на вулицях Довженка та Ракоці, а також прилеглій до набережної площі Пушкіна, які іноді називають Сакуровою алеєю.

7. В Ужгороді сакура квітне в кінці квітня – на початку травня. Цвітіння недовге – не більше 2-3 тижнів. Традиційно офіційні дні цвітіння сакури в нашому місті відзначають із 25 квітня та до кінця травневих свят.

Герб Ужгорода - офіційний герб міста, затверджений рішенням Ужгородської міської ради від  14 червня  +1990  . рокам Являє собою  німецький щит  На синьому полі якого зображено, як із землі ростуть три золоті виноградні лози, що перетинають одна одну, з трьома листочками і двома гронами винограду на них.

 Виноградна лоза в символіці міста відома з 1635 року, коли місто використовувало печатку з малюнком виноградного куща з трьома лозами та двома гронами. Герб на печатці обрамлював напис: ". Sigillum civitatis Ungvariensis" Кольорове зображення герба Ужгорода відоме з  1701  . року  12 грудня  1905  рокам Міністерство внутрішніх справ Угорщини  у своєму листі переслало в Ужгород офіційний опис герба: «Щит в стилі бароко, синього кольору, на якому із зеленої землі росте виноградний кущ з трьома виноградними лозами, з яких крайні посередині щита перетинають одна одну і з них звисає по одному грону, а з кожної з трьох лоз звисає по одному зеленому листку ».

 На будівлі міської лікарні в  1913  році БУВ зображений  герб , де лози і листя винограду були вилиті із золота. Саме така кольорова гама вважається «справжньою», тобто такою, яка відповідає первинному вигляду герба. Герб Ужгорода - офіційний герб міста, затверджений рішенням Ужгородської міської ради від  14 червня  +1990  . рокам Являє собою  німецький щит  На синьому полі якого зображено, як із землі ростуть три золоті виноградні лози, що перетинають одна одну, з трьома листочками і двома гронами винограду на них.

 Виноградна лоза в символіці міста відома з 1635 року, коли місто використовувало печатку з малюнком виноградного куща з трьома лозами та двома гронами. Герб на печатці обрамлював напис: ". Sigillum civitatis Ungvariensis" Кольорове зображення герба Ужгорода відоме з  1701  . року  12 грудня  1905  рокам Міністерство внутрішніх справ Угорщини  у своєму листі переслало в Ужгород офіційний опис герба: «Щит в стилі бароко, синього кольору, на якому із зеленої землі росте виноградний кущ з трьома виноградними лозами, з яких крайні посередині щита перетинають одна одну і з них звисає по одному грону, а з кожної з трьох лоз звисає по одному зеленому листку ».

 На будівлі міської лікарні в  1913  році БУВ зображений  герб , де лози і листя винограду були вилиті із золота. Саме така кольорова гама вважається «справжньою», тобто такою, яка відповідає первинному вигляду герба.

В даний час в дошкільних установах велику увагу приділено вихованню патріотизму у дітей дошкільного віку. Адже формування ставлення до країни і державі, де живе маленька людина починається з дитинства.

 Старовинна мудрість нагадує нам:

«Людина, яка не знає свого минулого, той не знає нічого».

 Без знань своїх коренів, традиції свого народу не можна виховати повноцінного людини, що любить своїх батьків, свій дім, свою стану, з повагою ставиться до інших народів.

 Поняття патріотизм - це почуття любові до Батьківщини. Поняття Батьківщина включає в себе всі умови життя: територію, клімат, природу, організацію суспільного життя, особливості мови і побуту. Становлення людини як громадянина має починатися з його малої Батьківщини - рідного міста. Неможливо виростити справжнього патріота без знання історії. Любові до великого треба приймати з малого: любов до рідного міста, краю, нарешті, до великої Батьківщини.

 Таким чином, заклавши фундамент з дитинства, ми можемо сподіватися, що виховали справжнього патріота.

 Бути патріотом - це значить відчувати себе невід'ємною частиною Вітчизни. Це складне почуття виникає ще в дитинстві, коли закладаються основи ціннісного ставлення до навколишнього світу.

 Але подібно будь-якому іншому почуттю, патріотизм знаходиться самостійно і переживається індивідуально. Він безпосередньо пов'язаний з духовністю людини, його глибиною.

 Тому, не будучи патріотом сам, педагог не зможе і в дитині пробудити почуття любові до Батьківщини. Саме пробудити, а не нав'язати, так як в основі патріотизму лежить духовне самовизначення.

 Проводячи більшу планомірну роботу по розширенню уявлень дітей про рідну країну, про звичаї та культуру свого народу в нашому дошкільному закладі велике значення надається вивченню російської символіки, гербів міст Росії.

 Перш ніж дитина починає сприймати себе як громадянина своєї країни, йому потрібно допомогти в усвідомленні свого власного «я», своєї сім'ї, своїх коренів - того, що близьке, знайоме і зрозуміле. Для цього потрібно час. Тому завдання по патріотичному вихованню дітей в нашому дошкільному закладі реалізуються вже в течії декількох років.

Завдання, які ставить перед собою педагогічний колектив є:

 - виховання у дитини любові і прихильності до своєї сім'ї, дому, вулиці, міста;

 - формування дбайливого ставлення до природи і всього живого;

 - виховання поваги до праці;

 - розвиток інтересу до російських традицій і промислів;

 - формування елементарних знань про права людини;

 - розширення уявлень про містах, знайомство дітей з символіками держави;

 - розвиток почуття відповідальності і гордості за досягнення країни;

 - формування толерантності, почуття поваги до інших народів, їх традицій.

 Дана завдання вирішуються у всіх видах дитячої діяльності: у праці, в побуті та повсякденному житті.

 Таким чином, патріотичне виховання включає в себе вирішення завдань не тільки морального, але й духовного, трудового, розумового, естетичного, а також фізичного виховання.

 Педагогічний колектив нашого дошкільного закладу, працюючи в напрямку виховання почуттів патріотизму у дошкільнят, що на сьогоднішній день має власний досвід по ознайомленню дітей дошкільного віку з геральдикою.

 Творчою групою вихователів була розроблена система роботи з старшими дошкільнятами з історії розвитку нашої країни. Широта тематики історичного розділу визначила назву «Геральдика очима дошкільнят». Вона передбачає знайомство дітей з символікою нашої Батьківщини.

За даним напрямком в дошкільному закладі створена певна розвиваюче середовище і створені спеціальні умови:

 - природна для дитини середовище життєдіяльності;

 - організація предметно - розвивального простору;

 - наявність наочних посібників, ілюстрацій, ігри і т.д.

 - вільний доступ дітей до робочого матеріалу;

 - тісна взаємодія з сім'єю, співпраця між педагогами, дітьми та батьками.

ВИХОВАННЯ ПАТРІОТИЗМУ

Одним із найсуттєвіших показників моральності людини є патріотизм.

Патріотизм (грец. paths — батьківщина) — любов до Батьківщини, відданість їй і своєму народу.

   Без любові до Батьківщини, готовності примножувати її багатства, оберігати честь і славу, а за необхідності — віддати життя за її свободу і незалежність, людина не може бути громадянином. Як синтетична якість, патріотизм охоплює емоційно-моральне, дієве ставлення до себе та інших людей, до рідної землі, своєї нації, матеріальних і духовних надбань суспільства.

   Патріотичні почуття дітей дошкільного віку засновуються на їх інтересі до найближчого оточення (сім'ї, батьківського дому, рідного міста, села), яке вони бачать щодня, вважають своїм, рідним, нерозривно пов'язаним з ними. Важливе значення для виховання патріотичних почуттів у дошкільників має приклад дорослих, оскільки вони значно раніше переймають певне емоційно-позитивне ставлення, ніж починають засвоювати знання.

   Патріотизм як моральна якість має інтегральний зміст. З огляду на це в педагогічній роботі поєднано ознайомлення дітей з явищами суспільного життя, народознавство, засоби мистецтва, практична діяльність дітей (праця, спостереження, ігри, творча діяльність та ін.), національні, державні свята.

   Основними напрямами патріотичного виховання є:

 — формування уявлень про сім'ю, родину, рід і родовід;

 — краєзнавство;

 — ознайомлення з явищами суспільного життя;

 — формування знань про історію держави, державні символи;

 — ознайомлення з традиціями і культурою свого народу;

 — формування знань про людство.

   Для патріотичного виховання важливо правильно визначити віковий етап, на якому стає можливим активне формування у дітей патріотичних почуттів. Найсприятливішим для початку систематичного патріотичного виховання є середній дошкільний вік, коли особливо активізується інтерес дитини до соціального світу, суспільних явищ.

   Цілеспрямоване патріотичне виховання повинно поєднувати любов до найближчих людей з формуванням такого ж ставлення і до певних феноменів суспільного буття. З цією метою факти життя країни, з якими ознайомлюють дошкільнят, ілюструють прикладами з діяльності близьких їм дорослих, батьків залучають до оцінки суспільних явищ, спільної участі з дітьми у громадських справах.

   Однак лише ознайомлення із суспільним життям не вирішує завдань патріотичного виховання. Це засвідчив досвід роботи дошкільних закладів у 20—30-ті роки XX ст. Водночас не можна ігнорувати значущості ознайомлення дітей з історією і сучасністю рідної країни, іншими суспільними явищами.

   Концепція дошкільного виховання в Україні (1993), сповідуючи історичний підхід до патріотичного виховання дітей дошкільного віку, актуалізує його народознавчі, українознавчі та краєзнавчі напрями. На це орієнтують і різноманітні програми дошкільного виховання.

   У розділі “Дитина і навколишній світ” програми виховання “Малятко” окреслено завдання ознайомлення дітей з явищами суспільного життя за напрямами, зміст яких поглиблюється у кожній наступній віковій групі. Вже у молодшій групі діти мають знати назву рідного міста (села), а в середній повинні мати певні уявлення про Батьківщину (“Батьківщина — це місце, де людина народилась і живе, де народились і живуть її батьки. Вона така ж рідна для людини, як її батьки, тому й називається Батьківщиною. Наша Батьківщина — Україна”). Діти повинні знати, що люди, які мають спільну батьківщину, — це народ, а ті, що народилися і живуть в Україні — український народ. У народі з роду в рід передаються мова, пісні, повага до старших, любов до дітей і рідного дому. Програма передбачає формування у дітей уявлень про історію рідного міста (села), походження його назви і назв вулиць, географічні та історичні пам'ятки рідного краю.

   Базовий компонент дошкільної освіти в Україні орієнтує на опанування знань про нашу державу, виховання поваги до державних символів. Старші дошкільники мають знати прапор, гімн, герб України, назву її столиці, інших великих міст, значущі географічні назви (Крим, Карпатські гори, Дніпро), пам'ятні місця (Тарасова гора у Каневі, Хортиця, заповідник Асканія-Нова тощо). Цій меті підпорядковані заняття “Ми живемо в Україні, ми дуже любимо її”, “Пам'ятні місця України”, “Рідне місто (село)”, “Вулиці нашого міста (села)”, “Наш герб” та ін.

   Діти мають поступово усвідомлювати, що моральний аспект патріотизму полягає і в розвитку національної економіки (це нові робочі місця, заробітна плата працівникам, доходи бюджету, раціональне використання яких робить життя у рідній країні достойним), і в підтримці національного виробника, і в економічній, господарській порядності власників підприємств, і в розвитку меценатства тощо. Щодо цього педагог може використати приклади з історії і з сучасного життя країни. Доцільним у патріотичному вихованні дітей дошкільного віку є використання творів художньої літератури, в яких ідеться про історію і сьогодення України, життя дітей і дорослих.

   До ефективних методів і форм організації патріотичного виховання належать: екскурсії вулицями рідного міста, до історичних пам'яток, визначних місць; розповіді вихователя; бесіди з цікавими людьми; узагальнюючі бесіди; розгляд ілюстративних матеріалів; читання та інсценування творів художньої літератури; запрошення членів родин у дитячий садок; спільні з родинами виховні заходи (День сім'ї, свято бабусь тощо); зустрічі з батьками за межами дошкільного закладу, за місцем роботи та ін.

   Важливим напрямом патріотичного виховання є прилучення до народознавства — вивчення культури, побуту, звичаїв рідного народу. Дошкільників ознайомлюють з культурними і матеріальними цінностями родини і народу, пояснюють зв'язок людини з минулими і майбутніми поколіннями, виховують розуміння смислу життя, інтерес до родинних і народних традицій.

   Значну роль у вихованні дітей відіграють народні традиції — досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і передаються з покоління в покоління (шанувати старших, піклуватися про дітей, відзначати пам'ятні дати тощо). З традиціями тісно пов'язані народні звичаї — усталені правила поведінки; те, що стало звичним, визнаним, необхідним; форма виявлення народної традиції (як вітатися, як ходити в гості та ін.).

   Прилучаючись до народознавства, діти поступово утверджуватимуться у думці, що кожен народ, у тому числі й український, має звичаї, які є спільними для всіх людей. Пізнаючи традиції, народну мудрість, народну творчість (пісні, казки, прислів'я, приказки, ігри, загадки тощо), розширюючи уявлення про народні промисли (вишивка, петриківський розпис, яворівська іграшка), вони поступово отримують більш-менш цілісне уявлення про втілену в художній і предметній творчості своєрідність українського народу. Водночас у дітей розширюються знання про характерні для рідного краю професії людей, про конкретних їх представників. При цьому вихователь повинен не стільки піклуватися про збагачення знань, скільки про їх творче засвоєння, розвиток почуттів дітей. У дошкільному віці вони залюбки беруть участь у народних святах і обрядах, пізнаючи їх зміст, розвиваючи художні здібності, навички колективної взаємодії.

   Сучасні концепції національного виховання наголошують на важливості національної спрямованості освіти, її органічної єдності з національною історією і традиціями, на збереженні і збагаченні культури українського народу.

   У Концепції дошкільного виховання в Україні (1993) зазначено, що провідними засадами діяльності сучасного національного дошкільного закладу мають бути національна психологія, культура та історія, а також загальнолюдські духовні надбання.

   Важливим завданням педагогічної науки і практики є забезпечення етнізації — природного входження дітей у духовний світ свого народу, нації як елементу загальнолюдської культури, позбавленого національної обмеженості та егоїзму. Моральна спрямованість цієї роботи вимагає єдності національного і загальнолюдського у формуванні національної самосвідомості, інтернаціональних почуттів дошкільників. Національне самовизначення особистості (віднесення себе до певної нації, відданість їй, любов та інтерес до всього національного) за такої умови не перероджується в національний егоїзм і негативне ставлення до інших націй, адже людина, яка має високу національну свідомість, поважатиме й інший народ.

   Головним завданням національного виховання дітей дошкільного віку є формування основ національної самосвідомості — відчуття належності до певної нації, яка виявляється в етнічному самовизначенні (віднесенні себе до певної етнічної групи). Основою національної самосвідомості є національні почуття — комплекс емоцій, які фіксують суб'єктивне ставлення людей до своєї нації, її потреб і норм життя, а також до інших народів. Важливо, щоб сформовані у ранньому дитинстві національні почуття, елементи національної свідомості мали моральну спрямованість.

   Справжні патріотичні почуття здатний виховувати високоосвічений, інтелігентний педагог-патріот, який разом з дітьми щиро радітиме успіхам вітчизняних спортсменів, артистів, учених, переживатиме їх невдачі. Такий педагог зуміє допомогти дітям усвідомити, що патріотизм є благородною пристрастю людини, він не має нічого спільного з національним егоїзмом.

   Усе це активно сприятиме формуванню у дітей етики міжнаціонального спілкування, яка стосовно дитини-дошкільника передбачає симпатію, доброзичливість, повагу до однолітків і дорослих різних національностей, їхніх національних традицій і звичаїв, інтерес до їхнього життя, культури.

   Безперечно, малюк не відразу починає зауважувати ознаки національної належності людей, особливо коли йдеться про нації, які не мають помітних відмінностей у зовнішності, одязі, побутовій культурі. У середньому дошкільному віці інтерес дитини до явищ суспільного життя підводить її до усвідомлення певних виявів міжнаціональних стосунків. У цьому сенсі батьки і вихователі мають дбати, щоб дитина засвоювала норми міжнаціонального спілкування (співжиття) не стихійно, а цілеспрямовано, орієнтуючись на загальнолюдські моральні цінності. Формуванню доброзичливих міжнаціональних стосунків у дошкільному закладі сприяє доброзичливе, дружелюбне співжиття у групі, в якій є діти різних національностей.

   Формування патріотичних почуттів дітей дошкільного віку має поєднуватися з вихованням їх у дусі миру. Адже глобалізація, зростання відкритості суспільств актуалізує ідею планетарності, вселяє багатьом людям відчуття того, що вони є жителями Землі. За даними Всесвітньої організації з дошкільного виховання (ОМЕР), представники різних країн змістом мирних відносин між людьми вважають:

   а) любов і повагу до ближнього, щирість, співпереживання, привітність, розуміння, вміння допомагати тим, хто потребує допомоги;

   б) дотримання прийнятих у суспільстві моральних норм, протидію злу без виявлення агресивності;

   в) почуття солідарності та відповідальності стосовно інших.

   Базовий компонент дошкільної освіти в Україні тлумачить поняття “людство” як сукупність усіх людей, які населяють планету, як усвідомлення того, що народи світу прагнуть миру і щастя, процвітання рідної країни і всієї планети, турбуються про майбутнє дітей.

   У дошкільному закладі розкриття етнічної багатоманітності світу доцільно починати з ознайомлення безпосередніми методами. Передусім слід ознайомити дітей з народами, які населяють країну та сусідні держави, а також із народами, що є носіями іноземної мови, яку діти вивчають у дошкільному закладі. Дошкільників, як правило, цікавлять казки, ігри, побут інших народів; залюбки вони спілкуються з представниками різних національностей.

   Засоби і методи цієї роботи традиційні: розповіді вихователя; використання творів художньої літератури; показ народних іграшок, виробів народних майстрів, предметів побуту тощо; розглядання ілюстративного матеріалу (картин природи, історичних пам'яток тощо); ігрові заочні екскурсії-подорожі; узагальнюючі заняття, що підсумовують знання дітей про певну країну; листування з дошкільними закладами, зустрічі з представниками інших країн.

   Успіх національного виховання значною мірою залежить від національної та міжнаціональної культури батьків і педагогів.

 Місто Ужгород (кількість населення - 127 тис. населення) є центром Закарпатської області. Знаходиться у передгір’я Карпат, на річці Уж, від якої він і дістав свою назву. Ужгород з’явився приблизно у 9 столітті. Формування міста почалося із спорудження замка і поселення навколо нього. Сама фортеця була резиденцією білих хорватів - нащадків закарпатських українців. В 10 - 11 столітті білі хорвати були об’єднані із іншими східнослов’янськими племенами у єдину державу - Київську Русь.

А в 11 столітті Ужгород був захоплений угорськими феодалами, з кінця 17 і до 1918 року місто знаходиться під владою Австрії (із 1867 року - Австро-Угорщини). В цей період і надалі Ужгород не раз ставав центром боротьби проти соціального і національного гніту і за з’єднання із своїми братами на сході. В 1919 році Ужгород стає центром підкарпатської Русі у складі Чехословаччини, а восени 1938 року - Карпатської України, із 1946 року - Закарпатської області у складі України.

В даний час Ужгород - адміністративний, культурний і економічний центр області, один із найдавніших міст України. По плані Ужгород різко ділиться на дві частини: правобережну (стару) і лівобережну. В старій частині міста протягуються вузькі вулиці і пам’ятки архітектури далекого минулого. Спричинена переповненням річки УжНа півдні розкинулося зовсім нове місто із великою кількістю будинків і адміністративних споруд. Лівобережжя на відмінну від правобережжя більш рівнисте і зв’язане із залізницею і шосейними дорогами. В центрі міста знаходиться гарна площа і великий сквер.

Обидві частини міста об’єднанні пішохідними і автомобільними мостами (їх налічується рівно 7) Ужгород весь час розширюється, але основним його архітектурним "стержнем" залишається набережна в граніті, яка забудовується гарними житловими будинками. Індустрія міста складає в собі машинобудівне, деревообробне, виробництво будівельних матеріалів, легку і харчову промисловість. Великий інтерес тут представляє історичні і архітектурні пам’ятки. Із пам’ятків середньовікового часу особливо прекрасний є Ужгородський замок, в якому на даний час знаходиться музей і картинна галерея. Визначна пам’ятка архітектури являється дім у стилі барокко 17 століття, колишній Кафедральний собор (1646 рік), Кометатський дім (1769 рік), горянська ротонда - видатний пам’ятник монументального живопису 12 - 15 століття і інших.

Відпочиваучи в Ужгороді туристи можуть побувати в музеї народної архітектури, мемориального дому-музею народного художника Ф.Ф. Манайло, музей історії релігії і атеізма. В художноьму музеї, який знаходиться у приміщенні колишньої міської ратуші - архітектурної і історичної пам’ятки 19 століття. Ужгородці гордяться своїм містом, шанують його революційні, боєві і трудові традиції.

Найбільш відомі з перших свідомих засновників міста — слов’яни. Одне з їх племен – білі хорвати – в другій половині І тисячоліття заселило район сучасного Ужгорода. У ІХ столітті укріплене городище-замок перетворилося в укріплене ранньофеодальне місто-поселення, яке стало центром новоутвореного слов’янського князівства на чолі з легендарним князем Лаборцем.

 У 903 р. угорські племена під керівництвом свого вождя Алмоша штурмували фортецю Гунгвар. Сили були нерівні, і князь Лаборець був переможений.

 Після приходу угорців навколо замку починає розбудовуватися і розширюватися містечко. У 1241 –1242 рр. татари хана Батия спалюють поселення. З 1318 р. господарями міста стали італійські графи Другети, які володіли ним впродовж 360 років. Філіп Другет будує нову кам’яну фортецю на місці сучасного замку. Разом із замком розбудовується і місто. Уже в 1430 р. Ужгород одержує привілеї від короля і офіційно пишеться “Привілейоване місто Ужгород”.

 Впродовж ХVI – XVII століть в Ужгороді існувало багато ремісничих цехів. У цей період місто було втягнуто в релігійну боротьбу між реформатською Трансільванією і католицькою Австрією. В 1646 р. в Ужгородському замку під егідою Ватікану було проголошено Ужгородську унію і утворено греко-католицьку церкву на Закарпатті. У 1707 році Ужгород був резиденцією керівника національно-визвольної війни угорського народу Ференца ІІ Ракоці.

 Для початку ХІХ століття характерний економічний розмах. В Ужгороді з’явились перші фабрики. Найбільший вплив на Ужгород із політичних подій ХІХ століття справила угорська революція 1848-1849 рр. 27 березня 1848 р. в місті офіційно було відзначено повалення монархії в Угорщині. В 1872 р. почала працювати перша залізниця: Ужгород-Чоп.

 Перша світова війна сповільнила темп розвитку міста. А 10 вересня 1919 року Закарпаття офіційно увійшло до складу Чехословацької республіки. Ужгород став адміністративним центром краю. Саме в часи Чехословацької республіки місто отримало сучасну архітектурну довершеність.

 Але за Віденським арбітражем 1938 р. Ужгород був переданий Угорщині. До кінця 1944 р. бої підійшли до Ужгорода. 27 жовтня 1944 року місто було визволено частинами 4-го Українського фронту.

 Період визволення приніс значні зміни. На околицях Ужгорода будуються нові підприємства і поновлюються старі. З 1945р. Ужгород як столиця Закарпатської України увійшов до складу СРСР. Того ж року було відкрито Ужгородський Державний Університет. З 1946 року Ужгород – центр новоутвореної Закарпатської області.

 З 1991 року Ужгород — найзахідніший та найменший за кількістю мешканців обласний центр України.

Ужгород – гарний і неповторний своєю різноманітністю релігійних і культурних пам'яток. Місто розташоване на висоті 130 метрів над рівнем моря. Обласний центр Закарпаття, знаходиться по обидва береги річки Уж – від якої і отримав свою теперішню назву. Більш стара назва міста, як свідчать угорські літописі – Унгвар.

 Розташоване практично на західному кордоні України, місто в різний час перебувало під владою різних держав, тому з часом тут тісно переплелися різні культурні та релігійні традиції. Це відбилося і на архітектурі історичних пам'яток.

 Перша згадка про місто датована кінцем IX століття. У X столітті Закарпаття разом з Ужгородом входило до складу Київської Русі, а саме місто був відоме, як резиденція князя Лаборця. Потім територія Закарпаття перейшла під протекцію угорського королівства.

 Усередині XIII століття місто захопили і зруйнували монголо-татари. Після їх відходу Ужгород був заново відбудований. У 1318 році угорський король подарував місто італійським графам Другентам – воно належало їм наступні 360 років. В кінці XVII століття місто переходить до складу Австрії. З 1919 року Закарпаття переходить до складу Чехословаччини як автономний край. У 1945 році, після визволення міста від фашистів воно перейшло до складу УРСР.

Ужгородський замок-фортеця побудований в кінці X – на початку XI століттях за часів Київської Русі. Був резиденцією князя Лаборця. Є легенди, що підземні ходи замку з'єднують його з іншими замками Закарпаття. У 1312 році був подарований братам Дугертам разом з ужгородськими землями. За проектом італійських інженерів замок був реконструйований. Були зведені нові стіни і ромбовидні бастіони на їх кутах. Товщина зовнішніх фортечних стін стала близько 2,5-3 м. Навпроти головних воріт розташований палац-цитадель, що представляє собою прямокутну споруду з квадратними вежами на кутах. Після зміцнення замок ніколи не був узятий штурмом.

Хрестовоздвиженський кафедральний собор – заснований як римо-католицький в 1646 році. До 1773 року належав єзуїтам, дарчу грамоту яким видав Ян Другет. У 1775 році храм був переданий до греко-католицької єпархії. Єпископ А. Бачинський перебудував його за східним обрядом. Була побудована каплиця Богородиці. У лівій башті собору встановлений дзвін «Іван», який важить 1 тонну. У правій вежі встановлений тритонний дзвін. Інтер'єр всередині храму оформлений в стилі пізнього бароко.

Горянська ротонда Святої Анни знаходиться на одному із семи ужгородських пагорбів. Являє собою невелику круглу церкву. Походження ротонди до цих пір точно невідомо. Пам'ятник давньоруського зодчества, датований XII століттям, ймовірно був каплицею укріпленого замку. Всередині збереглися фрески XIV століття.

Закарпатський музей народної архітектури та побуту, відкритий в 1965 році, займає площу в 4 га і розташований у районі Ужгородського замку. Музей під відкритим небом нараховує понад 14 тис. експонатів.

Ужгородська дитяча залізниця, побудована в 1947 році, починається від Театральної площі, проходить через Ботанічний сад і закінчується в міському парку. Має дві станції. При будівництві дороги застосовувався шляховий матеріал старовинних вузькоколійок Закарпаття, які використовувались в часи Австро-Угорщини.

Ортодоксальна хасидська синагога, відкрита в 1910 році, розташована на вулиці Театральній. Побудована за проектом австро-угорських архітекторів Л. Фостера і Ф. Фесла у візантійському стилі з елементами арабської архітектури

Ужгород – гарний і неповторний своєю різноманітністю релігійних і культурних пам'яток. Місто розташоване на висоті 130 метрів над рівнем моря. Обласний центр Закарпаття, знаходиться по обидва береги річки Уж – від якої і отримав свою теперішню назву. Більш стара назва міста, як свідчать угорські літописі – Унгвар.

 Розташоване практично на західному кордоні України, місто в різний час перебувало під владою різних держав, тому з часом тут тісно переплелися різні культурні та релігійні традиції. Це відбилося і на архітектурі історичних пам'яток.

 Перша згадка про місто датована кінцем IX століття. У X столітті Закарпаття разом з Ужгородом входило до складу Київської Русі, а саме місто був відоме, як резиденція князя Лаборця. Потім територія Закарпаття перейшла під протекцію угорського королівства.

 Усередині XIII століття місто захопили і зруйнували монголо-татари. Після їх відходу Ужгород був заново відбудований. У 1318 році угорський король подарував місто італійським графам Другентам – воно належало їм наступні 360 років. В кінці XVII століття місто переходить до складу Австрії. З 1919 року Закарпаття переходить до складу Чехословаччини як автономний край. У 1945 році, після визволення міста від фашистів воно перейшло до складу УРСР.

Ужгородський замок-фортеця побудований в кінці X – на початку XI століттях за часів Київської Русі. Був резиденцією князя Лаборця. Є легенди, що підземні ходи замку з'єднують його з іншими замками Закарпаття. У 1312 році був подарований братам Дугертам разом з ужгородськими землями. За проектом італійських інженерів замок був реконструйований. Були зведені нові стіни і ромбовидні бастіони на їх кутах. Товщина зовнішніх фортечних стін стала близько 2,5-3 м. Навпроти головних воріт розташований палац-цитадель, що представляє собою прямокутну споруду з квадратними вежами на кутах. Після зміцнення замок ніколи не був узятий штурмом.

Хрестовоздвиженський кафедральний собор – заснований як римо-католицький в 1646 році. До 1773 року належав єзуїтам, дарчу грамоту яким видав Ян Другет. У 1775 році храм був переданий до греко-католицької єпархії. Єпископ А. Бачинський перебудував його за східним обрядом. Була побудована каплиця Богородиці. У лівій башті собору встановлений дзвін «Іван», який важить 1 тонну. У правій вежі встановлений тритонний дзвін. Інтер'єр всередині храму оформлений в стилі пізнього бароко.

Горянська ротонда Святої Анни знаходиться на одному із семи ужгородських пагорбів. Являє собою невелику круглу церкву. Походження ротонди до цих пір точно невідомо. Пам'ятник давньоруського зодчества, датований XII століттям, ймовірно був каплицею укріпленого замку. Всередині збереглися фрески XIV століття.

Закарпатський музей народної архітектури та побуту, відкритий в 1965 році, займає площу в 4 га і розташований у районі Ужгородського замку. Музей під відкритим небом нараховує понад 14 тис. експонатів.

Ужгородська дитяча залізниця, побудована в 1947 році, починається від Театральної площі, проходить через Ботанічний сад і закінчується в міському парку. Має дві станції. При будівництві дороги застосовувався шляховий матеріал старовинних вузькоколійок Закарпаття, які використовувались в часи Австро-Угорщини.

Ортодоксальна хасидська синагога, відкрита в 1910 році, розташована на вулиці Театральній. Побудована за проектом австро-угорських архітекторів Л. Фостера і Ф. Фесла у візантійському стилі з елементами арабської архітектури.

Категорія: Мої файли | Додав: ксюша
Переглядів: 423 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
СЛАЙД-ШОУ

ВІДЕО

Пров. Приютський,1

Просмотреть увеличенную карту

ОФІЦІЙНІ САЙТИ








Офіційний сайт м. Ужгорода та Ужгородської міської ради








Друзі сайту
Всеукраїнський розвивально-пізнавальний журнал для дітей ЖИРАФА РАФА

Каталог детсадов Украины: отзывы родителей, полезные статьи о дошкольном воспитании, рекомендации психологов

ДИВОСВІТ

ДНЗ №18

ДНЗ №19



ЗОШ №5

ГІМНАЗІЯ




ДОШКІЛЬНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД №2
м.Ужгород, пров. Приютський, 1, тел. +38 (03122)3-31-73, e-mail. marijadnz2@ukr.net

Адміністратор сайту: вихователь ДНЗ №2 Хміль О.А.