ДНЗ №2 НАШ РІДНИЙ САДОК - Вітаємо всіх закоханих із Днем св. Валентина -
 
Неділя
11.12.2016
03:22
Вітаю Вас Гість
RSS
 
ДНЗ №2   НАШ   РІДНИЙ   САДОК

Мій садочок - велика сім’я,
Друзів радісних сонячне коло.

Це куточок планети Земля,

Мальовнича природа навколо.
Головна Реєстрація Вхід
Меню сайту

Пошук

МІНІ-ЧАТ

Чат для сайта - chatadelic.net

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 380

Форма входу

ГОДИННИК

Календар

ПОГОДА

КНОПКА САЙТУ

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Історія Дня Святого Валентина

Існує багато легенд, пов'язаних з ім'ям Святого Валентина, - "винуватця" свята всіх закоханих, що наближається.

Одна з них свідчить: християнський священик Валентин жив в III столітті і прославився тим, що таємно поєднував шлюбом усіх закоханих, не дивлячись на заборону римського імператора Юлія Клавдія II. Коли таємниця розкрилася, він представ перед префектом Риму і був засуджений до мученицької смерті, що і відбулося 14 лютого 269 (270) року.

Святий 
ВалентинЗа іншою легендою - тюремник Римського Імператора попросив християнина Валентина зцілити його дочку на ім'я Юлія від сліпоти. Попутно, Валентин учив дитину історії, природним наукам і основам християнського вчення. Лікування перервав арешт і смертний вирок. Напередодні страти, Валентин пише учениці лист з проханням залишатися вірній християнській вірі і вкладає жовтий крокус (за іншою версією - порошок шафрану), підписавши послання словами "Твій Валентин". Дівчинка настільки сильно захотіла побачити квітку і дізнатися, про що написав її друг, що... прозріла. Пізніше, вона посадила на могилі Валентина мигдалеве дерево - символ щирої та вірної любові.

Деякі відомості вказують на те, що людей на ім'я Валентин було двоє: обидва жили в III столітті, в період переслідувань християн. Один був священиком в Римі, другий - єпископом в місті Терні. Все ж таки, церковні джерела схильні більше вважати обох Валентинів однією і тією ж особою в сані єпископа.

Єпископ Тернійський був відносно молодий, освічений, приємної зовнішності і мав знання в галузі медицини. Після того, як йому вдалося вилікувати від сліпоти дочку багатого сановника Астеріуса, а вся її сім'я перейшла в християнство, єпископ був схоплений і засуджений до смерті, яка відбулася 14 лютого 269 року. Можливо, був ще і лист, який Валентин написав з в'язниці в ніч своєї смерті 14 лютого 269 року і підписав його словами, що стали синонімом слова "коханий", - "Твій Валентин". Але, чи було воно насправді, і кому адресовано - ми вже напевно не дізнаємося.

Ну, а саме свято має язичницьке коріння, оскільки саме в середині лютого птахи починають шукати собі пару, а в Римській імперії наголошувалося свято покровительки жінок і домівки верховної богині Юнони і свято бога Луперка. Страта Валентина співпала з цими святкуваннями. Можливо, це і послужило причиною появи дня Святого Валентина, щоб назавжди замінити язичницькі традиції християнськими.

Сонце скоро позолотить верхівок дерев довкола похмурого місця, що іменується в'язницею. Птахи почнуть співати голосніше, передуючи цим свої шлюбні танці. Наступить день 14-го лютого 269 року. У місті Терні, що в 60 милях від столиці імперії Риму, відзначатимуть свято Юнони - верховної богині і покровительки жінок і сімейного вогнища. Цього дня всі жінки приносять їй жертви, просячи здорове потомство і заступництво в сімейних і любовних справах. Це свято плавно переходить в іншій - Луперкалії - вшановування бога родючості і очищення Луперка. Молоді дівчата пишуть любовні записки чоловікам і вкладають їх в спеціальну урну для долі. Чоловік, який вийме таку записку, повинен залицятися за тією, хто її написав. І найчастіше, ці залицяння закінчаться любовними утіхами і весіллям в майбутньому.

Тим часом, не тільки до свята готувалися в той пам'ятний день. Один з в'язнів в'язниці, в ту весняну ніч, проводив свою останню земну годину. Він був християнином по вірі, і доля його була вирішена, але зараз він хотів лише написати слова утіхи для тієї, кого любив всім своїм серцем:

"Ніжна моя! Коли ти отримаєш цю записку, я вже приєднаюся до Господа нашого і розмовлятиму з Ним! У цей останній час свого земного життя я ні про що не шкодую - бо була наповнена вона любов'ю до Господа, до людей, до знань. Ні, неправду я пишу: шкодую як тільки про одне, що не встиг насолодитися нашою дружбою... Не встиг укріпити твій дух бесідами про нову для тебе віру!"

Маленький факел на стіні бідно освітлював струнку фігуру молодої ще людини, що схилилася над останнім в його короткому житті посланням... Скільки він написав таких ніжних і пристрасних послань? До нього приходили по допомогу в цій делікатній справі - і боязкі безвусі хлопці, і зрілі, із слідами життєвих баталій на обвітрених обличчях, мужі. Усі, в кому прокинулася любов, і хто не умів виразити її коханої. І він, християнин по вірі, єпископ по сану, ніколи не відмовляв! Як можна відмовити в священному праві любити і бути коханим? Адже святе це відчуття робить людину ближче до Господа! Нехай навіть він сам ще не усвідомив цю близькість і продовжує слідувати язичницьким обрядам! Але якщо вже зародилася в його серці ця маленька, деколи слабка іскорка, полум'я, яке може розгорітися з неї, очищає душу і робить її досконалішою! Як же не маєш рацію ти, всесильний імператор Юлій Клавдій II, коли своїм указом заборонив поєднуватися шлюбом твоїм легіонерам, відмінив всі заручини з боязні, що не так завзято будуть вони служити на благо твоєї імперії, не так хоробро захищатимуть її засади! Але велика імперія складається з тисяч і тисяч маленьких сімей, людей, які обробляють землі, володіють ремеслами і своєю працею збагачують імперську казну!

"Не плач за мною, не затьмарюй своє прекрасне дівоче обличчя печаллю. Я не хочу, щоб твої красиві, такі, що тільки недавно почали бачити світ очі, обливалися горючими сльозами: не для цього я вилікував тебе!" - продовжив молодий єпископ свій лист.

Другою його пристрастю після християнського служіння боові і проповідування християнського учення була тяга до пізнання таємниць природи і навколишнього світу і, як наслідок, лікування. Він прагнув допомогти кожному, хто приходив до нього з проханням про зцілення. І, якщо бачив, що безсилий допомогти, то прагнув хоч би полегшити біль страждущего, промиваючи рани вином, щоб не розвинулася інфекція, або додаючи в лікувальне зілля цілющі трави, які удосталь росли на полях і в лісах його рідного міста Терні... З часом його пізнання в природних науках і лікуванні розширилися, і за ним закріпилася слава доброго лікаря, здатного вилікувати будь-яку хворобу! Все частіше і частіше приходили до нього по допомогу - і "свої", нові християни; і "чужі", кому світло нового учення було ще невідоме. Єпископ, на слова подяки, звернені до нього, незмінно відповідав, що весь його талант цілителя і тяга до науки - результат істини християнства, що відкрилася йому. Вдячні пацієнти прислухалися до нього і, частенько, зацікавившись новим ученням, віра в яке допомагає творити дива, приймали християнство. Не було тоді кращої нагороди для єпископа!

Одного разу вночі до нього прийшов відвідувач - чоловік в плащі з дорогої тканини, який явно не хотів, щоб його впізнали. Але, придивившись до нього уважніше, священик упізнав в ньому багатого міського сановника Астеріуса. "Що привело його до мене, вже чи не в темницю прийшов мене забрати?"- подумав він в першу секунду. Хмари над християнами, що живуть в Терні, давно вже почали згущуватися, і все частіше і частіше прихильників нової віри - цілими сім'ями - кидали за грати, і дуже рідко хтось виходив на свободу!

Єпископ не боявся мученицької смерті, він міг жалкувати тільки про одне: знаходячись в самому розквіті сил і знань, скільком людям він міг би допомогти зцілитися, скільки ще язичників зробити прихильниками християнства!

Але, виявилось, могутній відвідувач прийшов зовсім з іншою метою: "Я чув, що лікуєш ти будь-яку хворобу!" - почав він майже грізно, але той, до кого він звернувся, почув за цією грізністю лише пекучу тривогу і біль за дорогу людину... "Ніхто, окрім Господа Бога не може вилікувати будь-яку хворобу! Я лише прагну слідувати своїм пізнанням в природі і медицині. І все те, що можу я - ніщо порівняно із знанням дійсної віри!" - м'яко, але в той же час сміливо сказав священик. Він не боявся висловлювати свої погляди і доля поки оберігала його від бід. "Мене не цікавить твоя віра!" - перервав його Астеріус. "Моя дочка страждає, і я хочу всім, чим тільки можливо, допомогти їй!" - голос його раптом урвався і він замовк.

"Де ж вона, і в чому її хвороба?" - співчутливо запитав єпископ-лікар, відчуваючи, як в душі зароджується гостре бажання допомогти страждаючому, змішане з постійним інтересом ученого-дослідника. Так було завжди, коли він починав когось лікувати. Сановник зробив знак, і двоє слуг внесли на носилках крихку дівчину, яка мала перетворитися на справжню красуню через декілька років. На перший погляд, вона була здорова - тіло не горіло в лихоманці, ніяких видимих ознак хвороби не спостерігалися. "Моя дочка сліпа!" - з відчаєм в голосі сказав батько. "Чи можеш ти повернути їй можливість радіти сонцю?" Єпископ задумався. Йому доводилося повертати зір, втрачений після сильного удару або часткового опіку. Лікування було довгим, іноді виснажливим, але в кінці-кінців хвороба відступала. А тут? Але не в його правилах відмовляти в допомозі, навіть не пробуючи зцілити! "Добре, сановнику Астеріусе" - відповів він і в підняв руку в застережному жесті: "Так-так, я впізнав тебе: твоя сім'я достатньо відома в нашому місті. Я спробую повернути твоїй дочці зір, але надія, що вона побачить світло, дуже слабка!"

"Якщо вона стане зрячою, я озолочу тебе!"- пообіцяв патрицій. "Дякую, але я не потребую грошей"- відповів лікар. Потягнулися довгі тижні і місяці лікування. Ніхто не знав про те, що християнський священик лікує дочку сановника від сліпоти: Астеріус не хотів неприємностей, але бажання бачити улюблену дочку здоровою пересилило його страх. Дочка сановника була сліпа, але зовсім не глуха і володіла допитливим розумом і доброю вдачею. Християнин розмовляв з нею, а іноді до них приєднувався і її батько. Єпископ не прагнув нав'язати свою віру, він відповідав, коли його питали, і розповідав, коли просили про це.

Пройшла осінь, потім зима. Одного прекрасного дня зусилля цілителя і надії всієї сім'ї Астеріуса здійснилися: дівчина почала бачити! Вперше вона змогла побачити свою сім'ю і свого лікаря, якого упізнавала раніше лише по голосу і крокам. Із здивуванням вона відкрила, що він достатньо молодий і приємної зовнішності! І із захватом вдалася до своїх перших дівочих відчуттів і марень, про які не могла мріяти, будучи сліпою. "Тепер я не потрібний тобі, Астеріусе!"- сказав якось християнин. "Я виконав твоє прохання, і дочка твоя бачить. Я не прийду більше в твій будинок". "Слова мої не можуть передати всю силу моєї подяки за це!" - відповів багатий сановник. Залишившись один, Астеріус довго думав, вирішуючи щось важливе для себе. Під кінець дня він знову з'явився в будинку християнина, один, приховуючи свою особу і фігуру під плащем, як вперше.

"Що привело тебе, сановнику, в мій скромний будинок знову?" - запитав його єпископ, хоча в глибині душі, він здогадувався про дійсну причину візиту. "Я хочу перейти в твою віру, християнин!" - твердо відповів гість. "Скільки жертв я приніс моїм богам, скільки лікарів запрошував до неї і жоден не зміг зробити того, що зробив ти зі своєю крамольною вірою!"

З тихою усмішкою дивився єпископ на свого співбесідника: "Але ти знаєш, сановнику, зараз дуже небезпечно ставати християнином. Чи так вже тверде твоє прагнення залучитися до істини або тобою рухає проста подяка до мене, що зцілив твою дочку від недуги?" "Повір мені, християнине, не тільки подяка штовхає мене на це рішення! Я твердий в своєму прагненні і вся моя сім'я підтримує мене в цьому!" Радість осяяла обличчя єпископа, і він сказав: "Тоді підемо, я проведу обряд зі всією твоєю сім'єю".

Так ціла сім'я римського сановника стала християнською! Особливо раділа юна дочка Астеріуса: адже вона стала ближча до свого коханого і могла тепер частіше бачити його на християнських службах, які він здійснював в їх будинку. Одне тільки турбувало її - далі за бесіди справа між нею і священиком не йшла! Вона гірко проплакала майже весь день, коли дізналася дійсну причину такого стану речей - її коханий ніколи не стане їй чоловіком унаслідок свого сану і обітниці безшлюбності! Тим часом, звістка про те, що в Терні ціла сім'я сановника перейшла в заборонену християнську віру, і що людина, що зробила обряд, - ніхто інший, як відомий всім цілитель-християнин, долетіла до палацу імператора Юлія Клавдія. Ще не знав він - хто ця сім'я, що посміла зневажити всі закони і що прийняла заборонену віру! Але, нічого, це йому стане відомо зовсім скоро! А поки - схопити цього жалюгідного християнина і відрубати йому голову, щоб ніхто більше з його наближених навіть помислити не міг про таке, щоб перейти в християнство!

І ось, він поміщений в темницю і через декілька годин земне його існування урветься. Він знав, що одна людина на світі оплакуватиме його смерть більше, ніж друзі і єдиновірці! Не міг він не сказати тієї, кому він повернув можливість милуватися сонячним світлом і красою миру, що з радістю віддав би їй свою любов, не будь він зв'язаний обітницею!

"Моя кохана! Я не міг розділити з тобою життя, дати тобі сім'ю, дітей. Але для мене ти була єдиною, з ким би я хотів все це пережити! Не плач за мною, радій життю - і знай, що я завжди незримо буду з тобою, бо душа моя, як і твоя тепер, безсмертна!"

Єпископ умочив перо в чорнило, щоб підписати лист. Крапля чорнила раптово скотилася з кінчика пера і впала на пергамент, утворивши плямочку, що нагадує серце. Він посміхнувся цьому несподіваному друку, струсив перо ще раз і вивів: "Твій Валентин".

Двері темниці раптово відкрилися, і на порозі з'явився Астеріус. Вся його фігура говорила про скорботу. "Пробач, мій друже, що через мене ти повинен померти!"- вимовив він, але Валентин не дав йому договорити: "Не турбуйся про мене, ти ні в чому не винен! Я виконав своє призначення і не боюся смерті!" Вони обнялися, як друзі. "Бережися тепер, Астеріусе, твоя сім'я в небезпеці! Можуть прийти і за тобою!"

"Я не боюся страждань, а сім'ю я заховав в надійному місці!" - завірив сановник. "Виконай останнє моє прохання, Астеріусе, передай цю записку тій, хто стала для мене радістю останніх днів."

"Я знаю, про кого ти говориш, Валентине, і обов'язково передам їй твоє послання. Не турбуйся також і про тих, хто залишається без тебе. Я понесу християнське учення далі!"- гаряче сказав Астеріус. "Ти наповнюєш моє серце радістю, і я легко віддамся катові, знаючи, що любов, яку я проповідував майже все життя, і далі служитиме Господу нашому і людям!"

Вони обнялися востаннє, і Астеріус зник за дверима, несучи з собою прощальне послання того, чиє ім'я назавжди увійде до історії як синонім щирого та світлого кохання. Пам'ять про нього, дійсно, житиме на протязі століть: Папа Геласіус оголосить Валентина святим в 496 році, через 227 років після його смерті, а з 13 століття, вся Європа, День його смерті - 14 лютого - святкуватиме як день Святого Валентина, покровителя усіх закоханих.

Єпископа страчують вночі, майже таємно, щоб уникнути хвилювань: жителі міста любили і поважали цю людину. Тіло його поховають в Римі, і на цьому місці зараз (the Church of Praxedes in Rome), в Терні - є Базіліка на згадку про нього. А в церкві Св. Антонія в Мадриді, і навіть в Ірландії (у Дубліні, де він ніколи не був, в церкві Church of Our Lady of Mount Carmel, яка відома і під назвою White friar Street Church) - покояться його священні останки...

СЛАЙД-ШОУ

ВІДЕО

Пров. Приютський,1

Просмотреть увеличенную карту

ОФІЦІЙНІ САЙТИ








Офіційний сайт м. Ужгорода та Ужгородської міської ради








Друзі сайту
Всеукраїнський розвивально-пізнавальний журнал для дітей ЖИРАФА РАФА

Каталог детсадов Украины: отзывы родителей, полезные статьи о дошкольном воспитании, рекомендации психологов

ДИВОСВІТ

ДНЗ №18

ДНЗ №19



ЗОШ №5

ГІМНАЗІЯ




ДОШКІЛЬНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД №2
м.Ужгород, пров. Приютський, 1, тел. +38 (03122)3-31-73, e-mail. marijadnz2@ukr.net

Адміністратор сайту: вихователь ДНЗ №2 Хміль О.А.